	Кримінальне право
	Для тих, хто не стоїть на місці

Електронна бібліотека

Статті

Ю.А. Пономаренко

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Способи декриміналізації злочинів

1. Декриміналізація діяння, тобто скасування його злочинності, полягає у такій зміні кримінального закону, внаслідок якої дія або бездіяльність, які раніше визнавалися злочином, переводиться до категорії незлочинних, тобто визнається правомірним або правопорушенням іншого виду (адміністративним, цивільним тощо). Оскільки злочин можна визначити як діяння, яке є суспільно небезпечним за змістом і кримінально протиправним за формою, то в результаті декриміналізації це діяння може бути визнане: а) таким, що не є суспільно небезпечним за змістом; б) таким, що не є кримінально протиправним за формою; в) таким, що не є ні суспільно небезпечним за змістом, ні кримінально протиправним за формою.

2. Перший спосіб декриміналізації має місце тоді, коли законодавець визнає, що діяння, яке формально підпадає під ознаки складу злочину, фактично є соціально корисним, бажаним, принаймні соціально нейтральним (прийнятним), але у будь-якому випадку не суспільно небезпечним. Законодавче визнання діяння не суспільно небезпечним має місце, більшим чином, шляхом реформування законодавства, яке регулює позитивну поведінку людей. Так, наприклад, законодавче визнання підприємницької діяльності соціально корисною (Закон України від 07.02.1991 р. “Про підприємницьку діяльність”) декриміналізувало злочин, що був передбачений статтею 150 КК України 1960 р. – заняття приватнопідприємницькою діяльністю, не дивлячись на те, що формальні ознаки цього злочину були скасовані лише законом від 07.07.1992 р.

В окремих випадках законодавче оголошення діяння не суспільно небезпечним може бути здійснене і в самому КК України. Це досить нетипове вираження цього способу декриміналізації, яке у кримінальному законі України вживалося лише одного разу. Таким чином у КК 2001 року було здійснено скасування злочинності готування до злочину невеликої тяжкості. Назване діяння формально підпадає під ознаки складу готування до злочину, але законодавець a priori визнав, що воно не має кримінального ступеня суспільної небезпечності і тому в частині 2 статті 14 КК встановив, що “готування до злочину невеликої тяжкості не тягне кримінальної відповідальності”.

3. Найбільш поширеним способом декриміналізації є визнання законодавцем діяння таким, що не кримінально протиправним за формою. Оскільки кримінально протиправним є лише таке діяння, яке підпадає під всі визначені кримінальним законом ознаки складу злочину, то декриміналізація у даному випадку мислима трьома шляхами. По-перше, законодавець може ввести до складу злочину нову ознаку, якої не має низка діянь, що раніше визнавалися злочинними. По-друге, можливе звуження змісту певної ознаки складу злочину, внаслідок чого з’явиться група діянь, які не підпадають під неї. По-третє, можливе і виключення з конкретного складу злочину однієї з ознак, що є обов’язковою у загальному складі.

Перші два варіанти змін можуть стосуватися ознак всіх чотирьох елементів складу злочину. Так, наприклад, при введенні до об’єктивної сторони формального складу злочину ознаки суспільно небезпечних наслідків (тобто при перетворенні цього складу на матеріальний) декриміналізуються діяння, які раніше підпадали під ознаки даного злочину з формальним складом, але не потягли за собою таких наслідків. Якщо ж, наприклад, була звужена така ознака суб’єкта злочину як вік, по досягненню якого особа підлягає кримінальній відповідальності (цей вік у складах окремих злочинів, передбачених КК України 2001 р. підвищено з 14 до 16 років), то можна стверджувати про декриміналізацію діянь, вчинених особами, вік яких виходить за звужені межі даної ознаки, тобто осіб, віком від 14 до 16 років. Що ж стосується третього варіанту, то він мислимий лише щодо об’єктивних ознак злочину. Так, відмова від визнання об’єктом кримінально-правової охорони честі і гідності особи призвело до декриміналізації наклепу та образи (статті 125 та 126 КК України 1960 р.). В іншому випадку

4. Декриміналізація шляхом визнання діяння таким, що не є суспільно небезпечним за змістом та кримінально-протиправним за формою, має місце при визначенні у кримінальному законі нових обставин, що виключають злочинність діяння, а так само при розширенні меж заподіяння шкоди при вже існуючих. Так, відповідно до частини 1 статті 43 КК визнане соціально корисним (чи, принаймні, соціально допустимим) і правомірним діяння, яке раніше, за інших необхідних умов, могло бути визнане перевищенням влади. В іншому випадку, відповідно до частини 2 статті 39 КК були розширені межі заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності: заподіяння у цьому стані шкоди, рівнозначної відвернутій, що раніше визнавалося злочином, за новим КК визнано кримінально непротиправним і не суспільно небезпечним.

5. Викладене дозволяє зробити деякі висновки. По-перше, декриміналізація може бути здійснена не лише шляхом зміни тексту (форми) кримінального закону, але й шляхом зміни його змісту. Це, зокрема, відбувається при здійсненні її першим з названих вище способів. По-друге, незалежно від вжитого законодавцем способу, наслідки декриміналізації однакові: діяння не може бути визнане злочинним.

[лист автору] [вгору]