В.О. Гацелюк.Структура принципу кримінального права та її роль у забезпеченні єдності кримінально-правового реґулювання.

Луганська академія внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України

Структура принципу кримінального права та її роль у забезпеченні єдності кримінально-правового реґулювання.

Дискусія навколо принципів кримінального права триває у вітчизняній юридичній науці досить давно[1]. Ще за радянських часів світ побачили кілька видань монографічного характеру[2] та чимало наукових статей, присвячених цій проблемі. Крім того, автори інших праць у галузі теорії кримінального права, аналізуючи проблеми кримінальної відповідальності, застосування норм кримінального права тощо, теж зверталися до принципових положень[3]. Проте в результаті вирішення одних питань завжди з’являлися інші, стимулюючи нові наукові пошуки. Актуальності проблематиці принципів надавало і їх закріплення в законі. Наприклад, у РФ після прийняття у 1996 році нового КК пожвавилося обговорення принципів кримінального права в науці[4].

На жаль, сьогодні в наукових колах немає одностайності щодо розуміння найважливіших питань, пов’язаних із принципами кримінального права. А найголовніше – відсутня обґрунтована система цих важливих елементів правової матерії. Велике значення саме системи принципів стає очевидним навіть у процесі формулювання їх визначення. Принципи кримінального права – це спрямовані на вирішення завдань кримінального права найбільш загальні положення, закріплені кримінальним законодавством, які визначають структуру кримінального права, відображають його метод, виступають у вигляді нормативної основи реґулювання кримінально-правових відносин і відбивають рівень суспільної правосвідомості.

Неважко дійти висновку, що таке визначення неможливо дати якомусь одному принципу. Тільки сукупність взаємопов’язаних положень принципового характеру, їх певна цілісність, єдність (система) може бути визначена таким чином.

Один принцип кримінального права не може зумовити (визначити) його структуру. Ми вже вказували на те, що інститути Загальної частини кримінального права є втіленням певних принципів[5]. Але не варто стверджувати, що окремо взятий інститут кримінального права є проявом лише одного з принципів. Він може бути основним, провідним для формування і дії даного інституту, але не єдиним. Так, розділ 8 КК України "Обставини, що виключають злочинність діяння", на наш погляд, є проявом принципу законності кримінального права, який передбачає, що злочинність діяння, його караність та інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину визначаються кримінальним законом. Але не можна також не помітити спрямованості норми про необхідну оборону на посилення захисту людини від злочинних посягань, що є першим з аспектів принципу гуманізму кримінального права. Положення про виключення кримінальної відповідальності за діяння, учинені в результаті фізичного або психічного примусу, у свою чергу, прямо стосуються принципу винної відповідальності.

Аналогічно слід відмітити неспроможність одного принципу відобразити метод кримінального права. Проте на це здатна система принципів. Тільки сукупність принципів гуманізму і справедливості, винної та особистої відповідальності, законності кримінального права та рівності громадян перед законом дають чітке, хоча й узагальнене, уявлення про засоби, які використовуються в кримінальному законі для протидії злочинності.

Перелік принципів може бути нормативно-правовою основою регулювання кримінально-правових відносин лише за умови, що становитиме масив нормативних положень, позбавлений внутрішніх суперечностей. У свою чергу, узгодженість елементів – одна з властивостей саме такого явища, як система.

Те, що наведене визначення принципів кримінального права може належати тільки їх системі, цілком відповідає положенню, відповідно до якого справжня система повинна мати якості, які не властиві її елементам. Тобто властивості системи не є простою сумою властивостей її елементів.

Отже, створення і обґрунтування системи принципів кримінального права є обов’язковою умовою ефективного виконання завдань, які покладено на інститут принципів у кримінальному праві. У процесі дослідження принципів кримінально-виконавчого права А. Степанюк слушно зауважив, що "кожний окремо взятий принцип не в змозі дати цілісного уявлення про екзекутивну діяльність"[6]. Цю роль, на його думку, має виконувати саме система основоположних вимог.

Останній варіант переліку принципів кримінального права в Україні було запропоновано в спеціально присвяченій цьому роботі 1995 року[7]. За час, що минув з того моменту, держава отримала Конституцію та новий Кримінальний кодекс. Немає сумнівів, що пріоритети в законодавчому реґулюванні кримінально-правових відносин істотно змінилися. Але науковий світ майже не відреаґував на це, не піддав докладному аналізу принципові положення кримінального права з позицій системного підходу. Тому дуже важливим для гармонійного розвитку науки кримінального права видається дослідження його принципів і створення певної системи. У свою чергу, правоохоронні органи мають своєчасно одержати науково обґрунтовані рекомендації щодо застосування норм Загальної частини КК, які б закріпили принципові положення[8]. Отже, робота науковців над принципами дозволить вирішити й складні практичні завдання.

Формуванню узгодженої сукупності принципів кримінального права повинне передувати їх взаємне позиціонування, тобто розмежування "сфер впливу" принципів серед інститутів кримінального права.

Терміни "законність", "справедливість", "гуманізм" використовуються вченими-криміналістами дуже часто, унаслідок чого складається враження, що розбіжностей у їх розумінні немає. Це не так. Якщо проаналізувати конкретний зміст, що стоїть за кожним із названих термінів, можна констатувати наявність досить хаотичної ситуації. З одного боку, епітети "справедливий", "законний" застосовуються в літературі майже до кожного з предметів кримінально-правових досліджень. У результаті маємо збіг обсягу поняття кожного з принципів кримінального права в межах усієї галузі, що не відповідає характеру їх взаємодії. З іншого, учені розглядають окремі питання, не враховуючи, що вони прямо стосуються до відповідного принципу. Суперечності, що з’являються за такого підходу, не дають можливості визначити принцип кримінального права в цілому.

Вважаємо, що причина вищезгаданих вад наукового розроблення принципів кримінального права полягає у відсутності чіткого розуміння характеру зв’язку досліджуваних питань теорії та практики застосування кримінального права і відповідних принципів. У середині 60-х років минулого сторіччя вчені-криміналісти вже вказували на те, що слід рухатися від аналізу "окремих інститутів, складів або груп складів злочинів" до "глибокого наукового розроблення всієї сукупності принципів кримінального права".[9] Співвідношення між принципами й основними інститутами та нормами давалося лише в загальному вигляді.[10] Але цього замало для чіткого уявлення про принципи кримінального права. На наш погляд, указаний зв’язок може бути відображений у результаті теоретичного аналізу структури принципу кримінального права.

Принцип законності кримінального права цілком заслуговує на роль "дослідницького зразка", на прикладі якого є можливість докладно описати структуру принципу. Універсальність цього принципу вдало відмітив В.Д. Філімонов: "Принцип законності охороняє інтереси особи не тільки при визнанні вчиненого діяння злочинним... але й у процесі індивідуалізації покарання судом, індивідуалізації виконання покарання (у тих межах, у яких цей процес уреґульовано кримінальним правом), а також при вирішенні питань звільнення від кримінальної відповідальності та покарання"[11].

Принцип законності міститься у кожному переліку принципів, що були створені теоретиками кримінального права. Відома формула nullum crimen, nulla poena sine lege заперечень ні в кого не викликає, хоча не завжди це було так. Навіть А.А. Піонтковський свого часу підтримував ідею застосування аналогії в кримінальному праві за певних умов, а саме в складні періоди розвитку держави[12].

У літературі принцип законності найчастіше визначають формулою "злочинність діяння, його караність та інші кримінально-правові наслідки його вчинення визначаються кримінальним законом"[13]. Однак, аналізуючи вказаний принцип, окремі автори розглядають і такі положення:

- норми кримінального права обов’язкові для всіх суб’єктів права;

- норми кримінального права докладно реґламентують зміст усіх елементів злочину, тих ознак, без яких не може бути кримінальної відповідальності;

- норми кримінального права мають забезпечити правильне застосування норм всіх інших галузей права[14];

- покарання має призначатися в межах, установлених кримінальним законом;

- аналогія кримінального закону не припускається[15];

- підставою кримінальної відповідальності є вчинення діяння, що містить усі ознаки складу злочину, передбаченого КК[16];

- пріоритет міжнародного кримінального права перед національним;

- відповідність норм КК Конституції держави;

- письмова форма кримінальних законів, що виключає судові прецеденти та тлумачення науковців як джерела кримінального права;

- повна кодифікація норм про кримінальну відповідальність;

- необхідність користуватися не духом, а "буквою" закону;

- проблема визначення найважливіших кримінально-правових термінів і понять у самому КК (у тому числі питання оцінних ознак);

- межі суддівського розсуду не повинні бути надто широкими[18];

- особа, винна у вчиненні злочину, несе обов’язки та користується правами відповідно до закону[19].

Докладний аналіз наведених положень не є метою цієї роботи. Зробимо лише кілька зауважень. Наприклад, реґламентація кримінальним правом змісту "всіх елементів злочину" навряд чи можлива. Дійсно, ознаки, що містяться в нормативно-правових актах, до яких нас посилають бланкетні диспозиції, необхідні для кримінальної відповідальності. Але КК їх не реґламентує, що цілком природно. Формула "забезпечення правильного застосування норм інших галузей" не повністю і надто безапеляційно відображає їхні складні взаємовідносини з кримінальним правом. Небезперечним, особливо з практичної точки зору, є твердження про необхідність користування не духом, а буквою закону. Крім того, до наведених аспектів можна віднести проблеми щодо критеріїв криміналізації, ролі складу злочину та багато інших. Як бачимо, зміст принципу законності точно не визначений, що призвело до нівелювання реґулятивного впливу цього принципу.

Для виходу з цієї ситуації пропонуємо ввести поняття структури принципу кримінального права, під якою розуміться сукупність сталих зв’язків між елементами принципу кримінального права, які забезпечують його цілісність і тотожність самому собі.

Серед структурних елементів принципу слід назвати поняття й аспектний склад принципу кримінального права.

На наш погляд, досить широкий специфічний кримінально-правовий зміст принципу законності має бути сконцентрований у стислих рамках його поняття, інакше принцип не зможе виконувати роль керівної ідеї.

Основне завдання цього ідеального утворення (поняття) у нашому випадку – вираження у лаконічній формі великого обсягу правових явищ. Поняття ж принципу кримінального права складається з елементів, кожен з яких є абстракцією сукупності відповідних нормативних положень і варіантів їх тлумачення. Таким чином, правильно складене поняття принципу може бути розгорнуте до рівня первісних нормативних положень кримінального права, які, у свою чергу, входять до аспектного складу принципу кримінального права.

Необхідність виокремлення в структурі принципу його поняття зумовлюється тим, що принципи – це правові явища найвищого рівня абстракції. Тому принцип кримінального права не може являти собою низку положень на зразок моделі, яку пропонує В.О. Навроцький для принципів кримінально-правової кваліфікації[20]. Останні, на наш погляд, є частиною одного з елементів аспектного складу принципів кримінального права, про що докладніше буде зазначено нижче. Слід лише зауважити, що запропоновані автором норми через відносну казуальність не зовсім відповідають природі принципів права, тому краще назвати їх правилами кваліфікації, а не принципами. Отже, у першу чергу уявлення про принцип має зосереджуватися в його понятті. Це сприятиме й посиленню впливу принципів на правосвідомість суб’єктів правових відносин. Відомо, що людина краще тримає в пам’яті короткі влучні вислови, ніж довгі заплутані речення. Поняття принципу й повинне відігравати роль такого влучного вислову, своєрідної аксіоми.

Майже всі вищезазначені положення мають пряме відношення до принципу законності кримінального права і не можуть бути проіґноровані. Їх погоджений аналіз – обов’язкова умова формулювання поняття, яке б у загальному вигляді визначало зміст принципу. Ця проблема виникає через недостатнє теоретичне розроблення принципів кримінального права. Складається ситуація, коли поняття принципу залишається, так би мовити, "відірваним" від конкретних питань, аспектів, без яких немає самого принципу.

Тому пропонуємо визнати на теоретичному рівні нерозривний зв’язок між поняттям принципу та наведеними питаннями теорії та практики кримінального права. Відбити цей зв’язок має конструкція аспектного складу принципу, що є частиною його структури.

Аспектний склад принципу кримінального права – це сукупність нормативних положень кримінального права, практики їх застосування правоохоронними органами та дотримання з боку громадян, що загалом відображає певний напрямок кримінальної політики держави та конкретизує поняття принципу кримінального права.

Виходячи з цієї дефініції, можна виокремити елементи аспектного складу принципу, а саме: кримінально-політичний; законодавчий; правозастосовчий; публічно-комунікаційний.

Кримінально-політичний елемент. Тут принципи права або впливають на кримінальну політику держави, або, підпадають під її вплив, слугуючи засобом досягнення політичних цілей. На наш погляд, саме вплив принципів на політику, а не навпаки, більше сприятиме поступовому динамічному розвиткові законодавства та практики його застосування.

Складність співвідношення кримінальної політики та кримінально-правових принципів можна побачити в дослідженні В.О. Навроцького. Автор вважає, що "в кожному з принципів кримінально-правової кваліфікації знаходять свій прояв принципи кримінального права"[21], які він ототожнює з принципами кримінальної політики. Але далі він стверджує, що "принципи кримінальної політики не визначають принципів кримінально-правової кваліфікації"[22]. А ще далі йдеться про те, що "зміна принципів кримінально-правової кваліфікації звичайно пов’язана з проведенням масштабних правових реформ та зміною кримінальної політики"[23].

У будь-якому випадку співвідношення кримінальної політики та принципів кримінального права – проблема складна і важлива. Її обов’язково треба вирішувати в процесі дослідження принципів.

Законодавчий елемент. З позиції науки кримінального права він найбільший за обсягом. На цьому рівні повинні знайти вирішення такі проблеми: конституція, міжнародні акти, судові рішення як можливі джерела кримінального права.

Тут відчутним і впливовим проявом принципу законності кримінального права стає кримінальний закон, або в широкому розумінні – джерела кримінального права. Так, Конституція як джерело права, ще не стала предметом серйозних наукових досліджень в галузі кримінального права. Без сумнівів, вирішення цієї проблеми – одне з перших завдань на даному етапі. Ще більший обсяг роботи для науковців лежить в обґрунтуванні методів імплементації норм міжнародних договорів в національне кримінальне законодавство. Насамперед це стосується Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Окрім цього, треба й відстежувати новели в міжнародному кримінальному праві. Наприклад, Статут міжнародного кримінального суду має цілий розділ, присвячений принципам кримінального права, що, безумовно, потребує порівняльно-правового аналізу саме з позицій існуючих принципів кримінального права України.

Специфіка кримінального права континентальної сім’ї виявляється в тому, що, як правило, кримінальний закон є основним або єдиним джерелом кримінального права в питаннях визначення злочинності й караності діянь. За кримінальним правом України таким законом виступає тільки Кримінальний кодекс. Виходячи з цього, особливої актуальності набуває аналіз в ролі одного з аспектів принципу законності кримінального закону як джерела кримінального права. Насамперед це стосується таких питань, як термінологія КК, узгодження понять у тексті закону, бланкетні диспозиції, підстава кримінальної відповідальності і т.ін.

Правозастосовчий елемент. На цьому рівні через проблему розсуду (суддівського, слідчого) можна описати вплив принципів права взагалі та принципу законності зокрема на посадових осіб правоохоронних органів. Загальні зауваження щодо значення цього впливу вже траплялися в літературі[24], але механізм його досі не вивчено.

Публічно-комунікаційний елемент аспектного складу принципу. Він має відобразити специфічні риси та потенціал принципів як орієнтирів для громадян, основи для розгортання своєрідної державної PR-кампанії, спрямованої на загальне реґулювання поведінки людей.

Можливість і навіть необхідність застосування у даному випадку терміна PR зумовлена потребою в більш широкому використанні технологій "паблік рілейшнз" для формування у населення правосвідомості, лояльної до чинного масиву кримінально-правових заборон. Дослідження такої "співпраці" у межах вивчення принципів кримінального права дозволить повністю реалізувати потенціал керівних ідей кримінального права в справі загальної превенції. Адже конкретні склади злочинів для такої ролі навряд чи підходять.

Елементи аспектного складу принципу кримінального права – це модель ідеальної ситуації ("так, як повинно бути"). Тією чи іншою мірою вони отримують своє реальне втілення: одні в системі джерел кримінального права та масиві норм КК, позбавлених суперечностей, інші – у діяльності правоохоронних органів або поведінці громадян і т.д. Цей складний і неоднозначний процес є реалізацією елементів аспектного складу принципу. Останні у свою чергу конкретизують його поняття згідно з єдиною структурою принципу. Таким чином, слід сказати про реалізацію принципів кримінального права.

Реалізація норм права давно є предметом обговорення в теорії держави та права[25]. В.С. Нерсесянц під реалізацією норм права розуміє "здійснення їх вимог за допомогою відповідних форм поведінки суб’єктів права"[26]. Двома основними формами реалізації він називає: 1) дотримання заборон; 2) виконання приписів. На думку О.Ф. Скакун, реалізація норм права – це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб’єктів права, у їх практичній діяльності[27]. Форми реалізації норм права вона розподіляє на прості, безпосередні (додержання, виконання, використання) та складну, опосередковану (застосування).

Але залишається питання про реалізацію принципів права, яка, без сумнівів, має відчутні особливості. Так, у літературі з теорії права лише в загальному вигляді зазначено, що треба розрізняти й реалізацію так званих загальних установлень, до яких маємо віднести і принципи. Проте чомусь можливість реалізації надано лише загальним установленням, які "містяться в преамбулах законів, статтях, що фіксують загальні завдання і принципи права та правової дійсності"[28]. З цього випливає висновок про те, що принципи, які отримали контекстуальне закріплення в законі, не можуть бути реалізовані. З цим важко погодитися. Сумніви також викликає твердження про те, що реалізація принципів позбавлена юридичної специфіки і скоріше має ідейний, моральний характер. Принципи права – це "білі карлики" правової матерії. У них на дуже маленькій площі влучних правових аксіом зосереджено величезну масу юридичних явищ, зібраних у концепції та доктрини. Тому немає нічого більш юридичного у своїй суті, ніж принципи права. Що стосується реалізації принципів права, то майже все, що має назву "юридичне" (позитивне право, суб’єктивні права тощо), і є реалізацією принципів права, тому навряд чи вона може не мати юридичної специфіки.

На наш погляд, реалізація принципів кримінального права – це втілення в діяльності учасників суспільних відносин елементів аспектного складу принципів. Таке її розуміння дає можливість створити ланцюжок від загального поняття принципу кримінального права до будь-якого конкретного питання правозастосування чи правотворення, здійснити комплексне дослідження.

Виокремлення структури принципу кримінального права, яка складається з його поняття та аспектного складу, повністю відповідає визначенню принципів, яке ми навели вище. "Найбільш загальні положення" – це, звісно, поняття, усі інші ознаки належать аспектному складу принципу, який є його невід’ємною частиною. Треба лише зауважити, що поняття принципу обов’язково має відбитися в Кримінальному кодексі відповідно до ознаки "закріпленості в законі", яка також указана в наведеній вище дефініції.

У теорії кримінального права серед форм закріплення принципів в законі ще з 60-х років XX ст. виокремлюють текстуальну та змістову[29]. Перша полягає в безпосередньому формулюванні принципу в нормі права. Так, принцип винної відповідальності було закріплено в ст. 3 КК України 1960 р. Принципи законності, рівності громадян перед кримінальним законом, вини, справедливості, гуманізму отримали пряму реґламентацію в ст.ст. 3-7 КК РФ 1996 р. Змістове закріплення має місце, коли принципи випливають із сукупності юридичних норм, змісту правових інститутів і законодавства в цілому. Наприклад, учені виводили принципи диференціації та індивідуалізації відповідальності з положень КК України 1960 р. Шляхом зіставлення вказаних форм зі структурою принципу, що пропонується, одержуємо висновок про те, що опосередковане закріплення (змістова форма) є закріпленням неповним, бо не передбачає реґламентації поняття принципу. У цьому випадку в законі втілюється лише частина принципу, що знову ж таки не дає можливості ґрунтовного дослідження та ефективного юридичного використання цих правових явищ.

Отже, виокремлення структури принципу кримінального права дає можливість здійснити комплексний, принциповий підхід до конкретних проблем кримінально-правового реґулювання і водночас всебічно висвітлити універсальність і специфіку самих принципів кримінального права – нормативних положень найвищого рівня абстракції.

Найближча перспектива, що випливає з цієї статті, – детальний аналіз принципу законності, усіх елементів його аспектного складу та виведення його поняття. Стратегічний напрямок досліджень у цій галузі визначається завданням поетапного розроблення системи принципів кримінального права з метою остаточного узгодження нормативного тексту та забезпечення єдності правозастосувальної діяльності.

[1] Див.: Трайнин А.Н. Основные принципы социалистического уголовного права // Советское государство и право. – 1947. – № 10. – С. 63-77; Виттенберг Г.Б. Развитие основных принципов уголовного права в новом Уголовном кодексе РСФСР // Правоведение. – 1962. – № 4. – С. 88-95; Загородников Н.И. Принципы советского уголовного права // Советское государство и право. – 1966. – № 5. – С. 65-74, тощо.

[2] Див.: Фефелов П.А. Понятие и система принципов советского уголовного права. – Свердловск: Средне-Уральское книжное издательство, 1970. – 144 с.; Васильев Н.В. Принципы советского уголовного права: Учебное пособие / Н.В. Васильев. – М.: ВЮЗИ, 1983. – 60 с.; Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1988. – 176 с.

[3] Див.: Коган В.М. Социальный механизм уголовно-правового воздействия. – М.: Наука, 1983. – 183 с.; Наумов А.В. Применение уголовно-правовых норм (По материалам следственной и прокурорско-судебной практики): Учебное пособие. – Волгоград.: НИ и РИО ВСШ МВД СССР, 1973. – 176 с.; Похмелкин В.В. Социальная справедливость и уголовная ответственность. – Красноярск: Изд-во Красноярск. ун-та, 1990. – 176 с.; Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. – М.: Юрид. лит., 1974. – 232 с.; Санталов А.И. Теоретические вопросы уголовной ответственности. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1982. – 96 с.

[4] Див.: Филимонов В.Д. Принципы уголовного права. – М.: АО "Центр ЮрИнфор", 2002. – 139 с.; Кленова Т.В. Принципы уголовного права и принципы кодификации в уголовном праве // Государство и право. – 1997. – № 1. – С. 54-59; Мальцев В.В. Принципы уголовного законодательства и общественно опасное деяние //Государство и право. – 1997. – № 2. – С. 98-102, тощо.

[5] Див.: Гацелюк В.А. Реализация принципов уголовного права Украины: проблемы и перспективы: Препринт / МВД Украины, Луган. акад. внутр. дел им. 10-летия независимости Украины; [Научн. ред. канд. юрид. наук, доц. Ю.А. Кучер]. – Луганск: РИО ЛАВД, 2003. – С. 60-61.

[6] Степанюк А. Роль принципів у формуванні кримінально-виконавчого законодавства //Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 1. – С. 179.

[7] Див.: Коржанський М.Й. Про принципи уголовного права України //Право України. – 1995. – № 11. – С. 69-72.

[8] Ст. 2; ч.ч. 1, 3-5 ст. 3; ч. 2 ст. 7; ч. 3 ст. 50; п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 65 КК України.

[9] Див: Загородников Н.И. Принципы советского социалистического уголовного права // Советское государство и право. – 1966. – № 5. – С. 65.

[10] Див. там само. – С. 66.

[11] Див.: Филимонов В.Д. Принципы уголовного права. – М.: АО "Центр ЮрИнфор", 2002. – С. 79.

[12] Див.: Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М.: Юрид. лит., 1961. – С. 50.

[13] Див.: Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1988. – С. 76.

[14] Див.: Загородников Н.И. Принципы советского уголовного права // Советское государство и право. – 1966. – № 5. – С. 66.

[15] Див.: Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. В.И. Радченко. – М.: Вердикт, 1996. – С. 9-10.

[16] Див.: Уголовное право России. Общая часть: Учебник / Отв. ред. д-р юрид. наук Б.В. Здравомыслов. – М.: Юристъ, 1996. – С. 16.

[17] Див.: Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении /Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М.: Зерцало, 1999. – С. 67-70.

[18] Див.: Уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. Н.И. Ветрова, Ю.И. Ляпунова. – М.: Новый юрист, КноРус, 1997. – С. 48-49.

[19] Дане положення міститься в зазначеній вище монографії "Принципи радянського кримінального права". Автори (С.Г. Кєліна та В.М. Кудрявцев) обґрунтовують це тим, що "принцип законности поширюється й на осіб, що відбувають покарання". Слід зазначити, що це принцип законності, який має дещо інше значення, він стосується проблем виконання покарань. Тому, на наш погляд, у межах кримінального права недоцільно торкатися статусу засуджених – це сфера кримінально-виконавчого права.

[20] Див.: Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999. – С. 455-457.

[21] Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999. – С. 293.

[22] Там само – С. 294.

[23] Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999. – С. 326.

[24] Див.: Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1988. – С. 31; Лежава Г.Ш. Общественное мнение о проблемах преступности: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. – М., 1983. – С. 19-20.

[25] Див.: Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. – 2-е изд., перераб. и доп. /Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. Том 2. – М.: ИКД "Зерцало-М", 2002. – С. 451-473; Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Х.: Консум, 2001. – С. 386-404.

[26] Див.: Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учебник для вузов. – М.: НОРМА, 2002. – С. 482.

[27] Див.: Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Х.: Консум, 2001. – С. 386.

[28] Там само. – С. 387.

[29] Див.: Сахаров А.Б. О принципах социалистического уголовного права // Правоведение. – 1969. – № 4. – С. 57.

Електронна бібліотека

Статті

	Кримінальне право
	Для тих, хто не стоїть на місці